Назва: Шкарпетки, книжки, ковдри (Socks, books, blankets )
Автор: krisrussel
Оригінал: ссилка десь поділася
Переклад: Ярина
Рейтинг: R
Жанр: Fluff & Slush, Romance
Пейринг: Джон/Елізабет
Саммарі: Джон та Елізабет вкладаються спати
Шкарпетки, книжки, ковдри
Джон посміхнувся. Він нічого не міг з собою зробити. Видовище Елізабет, яка виходила з ванної кімнати лише у його сірій футболці з емблемою повітряних сіл, змушувало його серце завжди хвилюватися. Вона підійшла до ліжка, де він вже чекав на неї. Його подушка була під його спиною, він намагався зосередетитися на «Війні та миру». Він вже дістався 149 сторінки, якщо вірити Джону це було досягнення за півтора року та відсутністю вільного часу, особливо після того, як вони з Елізабет почали ділити ліжко. І навіть маючи вибір, що читати, бо Дедал регулярно робив рейси між Землею та Атлантидою, Джон бажав закінчити цю книжку перед початком нової, не мало значення скільки ще часу це займе.Зараз його зосередженість не була повною тому, що Елізабет зайняла своє звичне місце на ліжку та схопила свою книжку з тумбочки. Вона поклала голову на плече Джона.
Точно… відволікає…
Він знову намагався повернутися до книжки, навіть зміг прочитати два рядки, поки вона не поворухнула головою. Він здавлено простогнав. Вона почула це и повернула до нього обличчя…
Подивившись на неї, він побачив посмішку на її обличчі та грайливо підкотив очі, знову повертаючись до читання. Поки вона знову не поворухнулась.
- Лізбет, - простогнав Джон.
- Що? – Запитала вона, поводячись дуже невинно та посміхаючись йому.
- Я намагаюся читати книжку, - пояснив він.
- А я тобі не заважаю, - вона подивилася на сторінки своєї книги.
Джон хіхікнув та продовжив читати далі.
Не пройшло і двох хвилин, як він знову застогнав.
- Припини рухати головою.
- Чому?
Елізабет знову звучала майже невинно, він подарував їй напівроздратований погляд. Позіхнув и повернувся до книжки.
Хвилину потому вона знову поворухнулась.
- Все, я здаюсь, - він закрив книжку та грюкнув нею об нічний столик. Потім поклав подушку, як слід, та ліг. Його голова була на грудях Елізабет, рука обійняла її талію. Він натягнув на них ковдри и закрив очі, насолоджуючись її близькістю. Навіть після шести місяців він не зовсім звик до факту, що вона належить йому. Що вона його кохає.
Він не думав, що зможе звикнути до цього відчуття. Він не думав ніколи, що буде її достойний. Вона заслуговувала на щось більше. У молодому віці вона зробила собі їм’я на міжнародних конвенціях, вказуючи на помилки посивілих дипломатів. Він зробив собі ім’я, не слухаючись наказів та ризикуючи життям. Ще до тридцяти років вона зробила собі кар’єру відомого міжнародного дипломата, проводила переговори, заключала угоди, про які ніхто й мріяти не міг. Він же к 33 рокам служив у Антарктиці, готовий бути забутим та піти на пенсію у 60. И залишитися майором.
Всім, що він зараз мав, він був зобов’язаний цій жінці у своїх обіймах. И кожен день він цікавився, чому, в ім’я Бога, вона його покохала.
Він знав, чому кохає її… добре, якщо чесно, він не знав, чому її покохав, чому його серце починало прискорено битися кожний раз, як вони опинялися у одній кімнаті. Так, вона була чарівною, вона було на своєму місці, але вони були такими різними… та у той же самий час такими однаковими…
- Ті замислився, - промовила Елізабет, виводячи його із думок.
Джон був впевнений, що вона на нього не дивилася та вона все бачила і знала… неймовірно, як добре і він знав її. Він міг сказати, лише подивившись на неї, що щось сталося. За звичай він знав, що це, ще до того, як випитував у неї. Він ніколи не думав про термін «споріднена душа»… поки не закохався в неї.
- Так.
- Припини. Ти лише заробиш собі головну біль, - відповіла вона з посмішкою.
- Відклади книгу, - прошептав він.
- Джоне Шеппард, ти щось плануєш? – Дражливо сказала вона, але все ж таки відклала книжку.
Він притягнув її ближче до себе.
- Чому ти все ще у шкарпетках? – Запитав він, змінюючи тему розмови.
- Ти же знаєш, в мене мерзнуть ноги вночі, - відповіла вона та позіхнула.
- Елізабет? – Це прозвучало дуже м’яко та обережно.
- Так, Джоне? – Їй стало цікаво.
- Чому ти мене кохаєш?
Декілька хвилин вона мовчала, він навіть встиг почати хвилюватися, що вона відповість, що не кохає його.
- Просто так, - все ж так вона відповіла. – Я не знаю, чому так сильно тебе кохаю.
Він промовив щось невиразне, не упевнений, як зреагував би, якщо вона сказала би, що більше його не кохає. Він не був впевнений, що зможе жити, якщо втратить її.
Джон ніжно її поцілував та сказав з теплотою:
- Я теж тебе кохаю. – А потім з посмішкою додав: - Шкарпетки та все інше.
The End